Як ластівчине гніздо примостилось під стріхою біленької хатини, так і наша школа притулилася своїм тополино - ясеневим хутірцем до лівого берега Інгульця. Широко розкинули шати клени, вперлися своїми верхівками в небо тополі. Старі вже. Дбайливо побілені.

Причепурена, але така ж старенька і школа. Скільки – то ластовенят випурхнуло з неї у широкий і стрімкий світ.

Щороку приходить осінь, так і кожної осені повняться класні кімнати щебетом дітвори, і, як завжди, заходять до класів вчителі.

У 1927 році сучасну школу почали будувати власними силами місцевої громади. Будівництво тривало майже 5 років. У 1932 році школа була готовою. Директором школи призначили Штилюка Андрія Миколайовича. Ходили до неї мешканці Солдатського, Богданівни. За зошити служили дощечки, за ручки чи олівці – крейда. Опалення у школі було пічним. Топили соломою.

Директором напередодні війни було призначено випускницю педагогічного училища Крупенко Мілю Андріївну.

У воєнний час у приміщенні школи був військовий госпіталь. А школа знаходилась у двох місцях – старому корпусі і хаті біля колишнього млина Савицького \ тепер територія бази відпочинку « Утес »\.

У 1958 році колгосп імені Петровського збудував новий корпус школи, який прибудували до старого. А 1968 року з’явилося нове приміщення їдальні та інтернату для дітей із віддалених сіл – Мала Ганнівка та Озеліуса, Питомника\. Мінялася і назва школи. До 1965 року була Солдатсько-Хутірська. А з 1965 року стала Богданівською.

У 1978 році М.О. Біліменко пішов на пенсію. На його місце заступив К.В.Артеменко. Керував школою кілька років. Проте роботи було зроблено за час директорства багато. Проведено капітальний ремонт приміщень. Побудовано госпблок. Обкладено старий корпус білою цеглою.

Так і стоїть старенька навпроти сонця, зігріває своїм теплом малечу, манить до себе в гості.